Попри минулі роки та значні кошти з фондів Європейського Союзу, Польщі досі не вдається забезпечити людям з інвалідністю незалежне та гідне життя. Найновіші звіти, підготовлені для Європейського парламенту, чітко показують, що система підтримки й надалі базується переважно на інституційному догляді, а не на громадських рішеннях, які дозволяють людям повноцінно жити в суспільстві.
Про необхідність деінституціалізації, тобто поступового переходу від великих закладів догляду до місцевих соціальних послуг, підтриманого проживання та допомоги в громаді, говорять уже багато років. Проте на практиці ці зміни відбуваються дуже повільно, і багато людей залишаються ізольованими від суспільного життя без реальної можливості жити самостійно.
Статистика показує масштаб проблеми. Кількість дорослих поляків, які перебувають у будинках опіки, різко зросла — з 34 тисяч у 2012 році до майже 64 тисяч у 2022 році. Це свідчить про те, що замість підтримки незалежності система все частіше покладається на інституційне розміщення.
Експерти підкреслюють, що таке динамічне зростання пов’язане не лише зі старінням населення. Значною мірою це результат відсутності альтернативних форм підтримки — таких як домашній догляд, особиста асистенція чи підтримане проживання. Для багатьох сімей розміщення близької людини в закладі залишається єдиним реальним варіантом.
Ще у 2018 році Комітет ООН вказував Польщі на відсутність рішучості в процесі деінституціалізації. Тоді наголошувалося на необхідності швидких реформ і створення системи, яка підтримує незалежне життя в межах місцевих громад.
За останніми аналітичними даними, до 2026 року ситуація суттєво не покращилася. Попри стратегії, програми та політичні заяви, впровадження конкретних рішень відбувається повільно. Багато людей і надалі залишаються в системі, яка більше ізолює, ніж інтегрує.
Проблему ще більше загострює складна фінансова ситуація людей із так званих вразливих груп. Майже половина з них живе за межею бідності, що суттєво обмежує їхні можливості для самостійного життя та прийняття рішень.
Витрати на житло в середньому поглинають близько 40% їхніх і без того скромних доходів. У результаті навіть ті, хто міг би частково жити самостійно, часто не можуть дозволити собі проживання поза інституційними закладами. Багато хто потрапляє до будинків опіки не через необхідність, а через відсутність інших варіантів.
Низький рівень фінансової підтримки та обмежений доступ до соціальних послуг призводять до того, що незалежне життя для багатьох залишається лише теоретичною можливістю. Без стабільної економічної основи справжня свобода вибору практично недосяжна.
Експерти також попереджають, що держава недостатньо ефективно контролює ситуацію людей, які перебувають у закладах опіки. Відсутня цілісна система збору даних, оцінки якості життя та довгострокового аналізу ефективності заходів підтримки.
Без надійного моніторингу складно визначити реальні потреби мешканців закладів і зрозуміти, чи справді надана допомога покращує їхні умови життя. Це ускладнює проведення справжніх реформ і призводить до збереження існуючого стану.
У результаті Польща вже багато років перебуває в стані структурного застою. Попри доступні фінансові ресурси, звіти та міжнародні рекомендації, люди з інвалідністю надто часто залишаються на узбіччі суспільства, а система опіки й далі більше ізолює їх, ніж підтримує їхню незалежність.
9 Лютого, 2026
